*1*
Ты знаешь, каждую весну
Я будто ближе или далше.
Но, удаляясь от тебя,
Родней к твоей я тени становлюсь.
Всё больше и острей
Непонимание. чем раньше.
И в недоверии до сердца твоего
Дотронуться боюсь.
*2*
*ЭВРИКА*
Ты - как хрупкая ваза -
Боюсь я разбить.
Другим - всё равно,
Для них ты - не ваза.
Роняют тебя -
Тебе - "хоть бы хны" -
Так будто и надо -
Не треснул ни разу.
А! Ты не ваза! - Человек!
Я поняла! Ура! Открытие!
И всё равно - люблю тебя -
Как друга - вот и всё событие.
*3*
Рисунки красками по жини -
Но есть и наброски карандашом. -
Это - философия. то - социология.
Всё вместе - полный бред!
Ищи смыла, когда тут его нет!
Вымыслы людей... Смотря - что...
Разберись! Хорошо?
*4*
Звуки. Они окружают тебя.
Каждый день.
Редко возникает новый.
Но тебе всё равно.
Тебя так устраивает.
Неужели?
*5*
Ключ к тебе - не найти.
У другого он.
Лицо к лицу, сердце к сердцу -
Но - стена.
Разные частоты! Переключись на мою!
Я была на твоей - там пустота!
А ты не был здесь - попробуй!
Здесь - свет!
Но есть право на выбор и -
Каков твой ответ -
Решать тебе... Но... Переключись!
Комментарий автора: Цикл посвящен одному очень доргому мне человеку. К сожалению, пока ещё не верующему...
Татьяна Вяткина,
Камышлов, Россия
Привет всем. Вот... Моё творчество... Буду очень признательна - за критику и положительные отзывы - только, пожалуйста, по существу... e-mail автора:viatkina@mail.ru
Прочитано 9353 раза. Голосов 1. Средняя оценка: 2
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
