Поздравляю внучку Дашу
С днём рождения в сей день!
БОГ, храни отраду нашу,
Над главой расправив сень.
С неба радости и мира,
Благодати и добра!
В небе место, что для пира,
Дай, Господь без серебра.
________
Принимай благословенья
И надежды не теряй,
Сбереги долготерпенье
На пути в небесный край.
Будь примером, миру светом,
Наградит Господь венцом.
На молитвы жди ответов
Посылаемых Творцом.
__________
ТЫ уж взрослая сегодня,
Всё же старших почитай...
Как дитя в руках Господних
Наставленья принимай.
Дан тебе отец и мама,
Очень важен их совет...
То не есть пустой рекламой,
Что рождает в сердце свет.
Божье слово есть водитель
На пути в страну небес,
За тебя Господь Спаситель
Плотью умер и воскрес.
Ты теперь гражданка неба,
Там лишь счастье и покой,
Здесь вкушай от Жизни Хлеба
И войдёшь в тоть край родной.
Ионий Гедеревич ,
Salem, USA
Поднимаю в небо взоры,
Где сияет красота;
Голубые там просторы,
Там живёт моя мечта.
Для души там дом готовый;
Путь закончится земной,
И войду я в мир тот новый,
В мир чудесный и святой.
Прочитано 6547 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
